santiger | Она не одна

А когда меня спрашивают ради чего им туда идти я вспоминаю маленьких девочек во всех моих трех школах...
Иногда в классе есть такой ребенок - неуклюжий или неприятный, слабый или некрасивый, неухоженный или странный, глупенький или наоборот слишком умный. Это ребенок может быть каким угодно - неизменно одно - его не любят, высмеивают, глупо и по-злому шутят, толкают или бьют.
Иногда не нужно лезть в драку, чтобы защитить. Иногда достаточно просто встать рядом, чтоб показать что маленькая, шпыняемая всем классом девочка - не одна.
Сколько раз я так делала - иногда из жалости, иногда из спасательства, иногда из чувства справедливости.
Задиры, как правило, трусливы. Они не осмеливаются говорить гадости или пихать мусор в портфель некрасивой девочке-тихоне, у которой нет друзей, если ты просто молча подходишь и становишься рядом.
Я дралась в детстве. Защищала тех, кого обижают.
А потом поняла что достаточно - очень часто достаточно такой малости - как встать на сторону обижаемого. Дать понять всем его обидчикам - что тебе не все равно. По любой причине. Ты встаешь - тогда это было так просто сделать физически! - ты встаешь на сторону того, на кого нападают. И все. Не обязательно их было любить. Не обязательно было дружить. Но встать на защиту - надо было. Я не могла в детстве иначе.
И сейчас я молчу, конечно, когда мужчины говорят о том, что нечего идти в армию, что мы не сможем воевать, нам нечем и не ради чего. Я молчу, хотя мне кажется, что сейчас мужчин зовут не на войну - их зовут просто встать и показать миру: "Мне не все равно, что тебя хотят разорвать на кусочки. Я на твоей стороне".

-----
А коли мене питають навіщо їм туди йти - я згадую маленьких дівчаток в усіх моїх школах.
Іноді у класі є така дитина - незграбна або неприємна, слабка або не дуже гарна, занедбана або дивна, не дуже кмітлива або надто розумна. Ця дитина може бути якою завгодно - незмінне лише одне - її не люблять, з неї насміхаються, жорстоко шуткують, штовхають або б'ють.
Іноді не потрібно розпочинати бійку для того щоб захистити. Іноді достатньо просто встати поряд, щоб показати, що маленька дівчинка, яку усі цькують, не одна.
Скільки разів я так робила - іноді з жалю, іноді з "рятувальництва", іноді з відчуття справедливості.
Забіяки, як правило, боягузи. Вони не насмілюються ображати або кидати сміття у ранець дівчинці, у якої немає друзів, якщо ти просто мовчки підходиш і стаєш поряд.
Я багато разів вступала в бійки у дитинстві. Захищала тих, кого ображають.
А потім зрозуміла, що достатньо - дуже часто достатньо такої крихти - як встати на бік скривдженого. Дати зрозуміти усім кривдникам, що тобі не байдуже. За будь-якої причини. Ти встаєш - тоді це було так легко зробити фізічно! - ти встаєш на бік того, на кого здійснюють напад. І усе. Не обов'язково було їх любити. Не обов'язково було бути їхнью подружкою. Але встати на захист - було потрібно. Я не могла в дитинстві інакше.
І зараз я мовчу, звичайно, коли чоловіки говорять, що нема чого йти до армії, що ми не зможемо воювати, нам нема чим, і нема ради чого. Я мовчу, хоч мені і здається - зараз чоловіків кличуть не на війну. Їх кличуть просто встати і показати світові: "Мені не байдуже, що тебе роздирають на шматки. Я на твоему боці".