***

перед прощанням кожен із нас генерує велику напругу і розряджає її обіймами. кожен носить підсумок зі шкіри вiдтiнкiв марсала, аспаргус, кармін і до нього легку кольчугу, з обережності, з досвіду, зневіри і недовіри.
але ліпше я розповім тобі про усі місцеві принади - про ліси на присілках літа, про затримки, заправки, засмагу, про чаклунство в очах кольору білого винограду, про чаї і ляльок з різнотрав’я, про розмаїття стосунків, про наїдки, напої, крадіжки, стежки, водоспади, і коли зі мною траплялося диво за дивом, і від цього ставало вже трошки боляче й лячно - із чужой садиби яблука білий налив і солодке вино з кислих ягід були ніби вдячність, що хоч-чи-не-хоч підсоложує всяку печаль.
розповім як заколисують гойдалки, гамаки, підвісні містки. і про теплих, солодких жінок - чийсь сенс і чиїсь проблеми, полуденним сонцем прогрітих до найдрібніших кісток, до смерекових снів, до такого глибокого дзену, що йому позаздрив би керуак з усіма його волоцюгами.
а хіба ж ти не знав що це буде саме так: дуже холодно, дуже спекотно, павутинням, як ланцюжками, кольоровими ниточками, прив’яжемо одне одного і назавжди розійдемось, кожен сам по собі. я привезу горнятко, але не з яремчі, а з вогу, бо туди ми йшли по грушевий сомерсбі, шокочіно та іншу швидку допомогу: щирі посмішки, відверті розмови, прості і чарівні речі, повертались під зорепадом в наш тимчасовий дім, де усе що носив у собі, забував і ховав, раптово ставало доречним, і з усім цим скарбом прокидався щоранку кимось новим.